Замовкни, жінка, твій день — Восьме березня. (народна приказка)
Міжнародному жіночому дню — сто років: рівно сто років тому Клара Цеткин на 2-ій міжнародній соціалістичній жіночій конференції в Копенгагені запропонувала встановити Міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за рівноправ'я з чоловіками.
За офіційною версією, для святкування було вибрано 8 березня, оскільки саме цього дня 1857 року декілька сотень робітниць текстильних і взуттєвих фабрик Нью-Йорка уперше провели маніфестацію, вимагаючи 10-годинного робочого дня, поліпшення умов праці і однакової заробітної плати з чоловіками.
Так що ж змінилося в житті жінок за ці сто років існування свята?
Виборче право
Рух жінок за надання їм виборчих прав — суфражизм — з'явилося в середині XIX століття. Проте у багатьох європейських країнах жінки не могли голосувати аж до тридцятих років минулого століття. У Швейцарії жіноче виборче право отримало законодавче закріплення в шестидесятих, а португалки змогли брати участь у виборах тільки в 1974 році. Останніми громадянські права отримали жінки Близького Сходу. У Кувейті, наприклад, це сталося чотири роки тому.
Право на працю
Помилково думати, що у минулому жінки жили на утриманні чоловіків, займаючись тільки домашнім господарством і вихованням дітей. Таку розкіш могли собі дозволити лише 10% населення. Селянки брали участь в польових роботах, жінки в містах вимушені були ходити на завод або на службу. При цьому їх зарплати були значно нижчі, а робочий день довший.
Зараз трудова дискримінація за ознакою підлоги заборонена. Правда, згідно із статистикою, економічно активні жінки заробляють удвічі менше чоловіків, оскільки в основному працюють в сферах, де праця низько оплачується. До того ж деякі галузі являються для жінок практично недоступними. Приміром, критично мало серед пані моряків і льотчиків. Зате укладати шпали або чистити рибу під крижаним вітром — завжди будь ласка.
При цьому думка жінок пострадянського простору на питання зайнятості і оплати дещо відрізняється від їх західних товарок. Адже те, чого, скажімо, американські домогосподарки домагалися в п'ятдесятих, влаштовуючи пікети і маніфестації, нам було "спущено згори" разом з соціалізмом. Правда, незабаром ці досягнення виявилися картонною декорацією, як радянські вибори і свобода слова. В результаті ми і 8 березня святкуємо "не як все", пафосу фільму "Солдат Джейн" щиро не розуміємо.
Право на секс
Сто років тому жінка не мала права розпоряджатися своїм тілом. Це відбивалося в забороні на статеві зв'язки до шлюбу, засудженні жіночої ініціативи в любовних стосунках, неприпустимості "розпусних" практик в подружньому житті.
Розуміння сексу як брудного процесу, потрібного тільки чоловікові, накладало негативний відбиток на інтимне життя багатьох доброчесних дружин.
"Після здійснення акту з дружиною ви повинні дозволити їй піти у ванну, але йти за нею не треба, дайте їй побути однією. Можливо, вона захоче поплакати", — рада з популярного журналу по домоводству 1955 року є хорошою ілюстрацією цього факту.
Перша сексуальна революція відбулася в двадцяті в Радянському союзі, але її результати, як і інші авангардні віяння суспільства нової формації, були втрачені в епоху сталінізму.
А ось сексуальна революція шестидесятих значно змінила соціальні очікування відносно сексуальної поведінки жінок. Приміром, незаміжню жінку двадцяти п'яти років вже ніхто не назве старою дівою, а чоловіка, що бажає дістати в дружини діву, у кращому разі, визнають диваком, що відстав від життя. Ну і, звичайно, за ініціативу в ліжка або оральний секс ніхто не визнає вас розпусними.
Втім, незважаючи на усі досягнення секс-революций, громадське відношення до інтимних практик чоловіків і жінок як і раніше відрізняється. Скажімо, словом "повія" називають не лише продажних жінок, але і тих, хто вступає в статеві зв'язки безкорисливо. Чи, як сказав один дотепник, "Дівчатами легкої поведінки ми з презирством іменуємо тих, хто відноситься до сексу так само, як чоловіки".
Планування сім'ї
Сто років тому на одну жінку в середньому доводилося вісім пологів, і батьки, заклопотані проблемою виживання, рідко зглянулися до проблем власних чад.
У селянській сім'ї, приміром, цінність дитини визначалася прямо пропорціонально його участі в господарстві. Хворі і немічні нікому не були потрібні. "А ти, розвалище, запам'ятай, що якщо я гроші задурно по лікарях розсію, я тобі амінь зроблю! Я тебе без доктора поховаю, я тобі буду доктор", — докоряє хворій дочці персонаж новели Василя Стефаника.
У сім'ях побагатіше за дітей увагою теж не балували, перекладаючи турботу про них на плечі гувернанток.
Так що перехід від великої сім'ї до малої, в якому не останню роль зіграли доступність контрацепції і легалізація абортів, дозволив жінкам не лише знайти час на самореалізацію особи, але і приділяти більше уваги дітям, займатися їх розвитком і вихованням.
Сьогодні, у світі, що змінюється, такий стан речей вже не здається досягненням. Навпаки, виключно жіночу участь в життя сім'ї і культ материнства сприймають як пережиток патріархату. Завдання сім'ї двадцять першого століття — добитися більшої участі батьків у вихованні підростаючого покоління, рівного розподілу домашніх обов'язків і партнерських стосунків між подружжям.
P. S. Я не феміністка, але.
Досить часто можна почути такі слова, коли ми говоримо про право жінки вирішувати за себе, будь то право на освіту, просування по кар'єрних сходах, небажання виходити заміж в двадцять років. Чому ми це говоримо? Може, відчуваємо тиск громадських стереотипів, які поступово відходять в минуле? Чи, може, ми все-таки феміністки, тільки не здогадуємося про це, як пан Журден не здогадувався, що говорить прозою?
Ми приймаємо Восьмого березня квіти і поздоровлення від чоловіків, посміхаємося і щиро дякуємо. Ми ласкаві і м'які, ніжні і добрі, упевнені і самодостатні, сильні і самостійні.
Слово "фемінізм" нам неприємно, оскільки несе в собі сенс відстоювання прав жінок як соціальної групи. При цьому ми затверджуємо свої особисті права в повсякденному житті, прагнемо до встановлення партнерських стосунків з чоловіками на роботі і в сім'ї.
Ми навіть не здогадуємося, що якщо чоловіки поважають і сприймають нас як рівних, то в цьому є заслуга феміністок — усвідомлених і неусвідомлених, радикальних і ліберальних, суфражисток і социал-демократок, художниць і письменниць, тих, які вважають, що жінки і чоловіки різні від природи, і тих, хто не бачить в них принципових відмінностей.
Про це хоч іноді варто згадувати. Особливо в Міжнародний жіночий день.
